У великому будинку поряд зі ст. метро «Лук’янівська» люди різного віку та становища, часом навіть учорашні школярі поряд із сьогоднішніми пенсіонерами, щодня, як мінімум від 18.00 до 21.00, з якоїсь причини сидять і слухають лекції, і все це найчастіше після роботи або навчання. Це і є київський Інститут св. Томи Аквінського, яким від 1992 р. (ще з часів, коли це був Коледж католицької теології) опікуються отці-домініканці. Студенти, слухачі й викладачі Інституту — це звичайний академічний колектив. Але такий, що має незвичайну жагу до знань.

«Платон мне друг, но истина дороже»

Навчання в Інституті св. Томи хоч нелегке, та дуже цікаве. Студенти підтвердять, що знання, набуті тут, сміливо можна назвати унікальними — адже, крім усього, за них не треба платити, а вчитися або просто відвідувати лекції може кожен, хто тільки буде цього щиро і без злого наміру прагнути. Класичні мови — латина та грецька — вивчаються тут поряд з сучасними європейськими: англійською, італійською та польською. Бажаючі навіть мають змогу відвідувати курс з мови Старого Завіту — давньоєврейської. Тих, хто вперше приходить до Інституту, нерідко цікавлять навіть самі назви предметів, пропоновані до вивчення. Поряд зі Святим Письмом, богословськими предметами та класичною філософією можна знайти космологію, метафізику, епістемологію… Але вже за кілька місяців ці предмети стають звичними, а імена свв. Августина та Томи, як і Платона з Аристотелем — вже не так лякають. Інститут ставить перед собою високу, але насправді дуже складну мету — виховувати своїх студентів в дусі вірності Істині. Й студенти в міру сил та можливостей намагаються слідувати цьому нелегкому завданню.

Через терни — до зірок

Як вже було згадано вище, сучасний Інститут релігійних наук св.Томи Аквіната бере свій початок від Коледжу католицької теології, заснованого 1992 р. Орденом Проповідників у Києві. Був у коледжу період поневірянь по орендованих приміщеннях та залах, поки нарешті студенти та викладачі не осіли на старовинному київському Подолі, на вул. Боричів Тік, 11. У лютому 2000 р. коледж став філіалом Angelicum — Папського Університету св. Томи Аквінського в Римі. А 5 травня того ж року, згідно з декретом ватиканської Конґрегації католицької освіти, заклад стає Інститутом релігійних наук, надаючи студентам змогу здобути ступінь магістра релігійних наук. Ось так сформувалося цікаве становище закладу у світі — європейське визнання Інституту передує українському. А 1 вересня 2007 р. колектив закладу святкував у новому домі — на вул. Якіра, 13, де з того часу і знаходиться.

Навчаючись в Інституті, студенти передусім пізнають багату спадщину християнської Традиції, шукаючи таким чином своє місце у Церкві та світі. Хтось мріє продовжити навчання за кордоном, а пізніше викладати; хтось — нести Євангеліє людям та катехизувати; хтось просто відвідує лекції «для себе», з відкритим серцем шукаючи Бога.

Саме через це в Інституті є альтернативні форми навчання та лекції поза класичним навчальним процесом. Вільні слухачі можуть відвідувати довільну (але мінімум три) кількість предметів та монографічних лекцій, при цьому за бажанням їх допускають також і на вивчення іноземних мов (але вивчати самі мови тут неможна). Слухачі також відвідують Інститут безкоштовно. За бажанням, вільний слухач з часом може отримати статус студента — ці деталі з’ясовуються вже безпосередньо в секретаріаті Інституту.

Для бажаючих відвідувати лекції іншого спрямування при Інституті існує курс «Вступ до християнства», профільні центри підготовки катехитів (в т. ч. — передшлюбна катехизація) та сімейних консультантів.

Іти до Бога разом

Лекції в Інституті читають викладачі з різних навчальних закладів, в тому числі з-за кордону. Немов струмочки, в Інституті збігаються свіжі теологічні та філософські помисли як з України, так і з Італії, Польщі, США… Зі студентами професорів об’єднує одна вагома риса — пошук правди. Адже щоб прочитати тут лекцію, простого викладу матеріалу замало. Треба ще вміти дати відповіді на непрості, неочікувані запитання, що постійно виникають у непосидючих студентів. Можна спостерігати, як викладачі разом із студентами шукають відповіді на питання. Їх хвилює все: гострі проблеми сьогодення і мета власного існування, питання моралі та етики та одвічні пошуки сенсу життя та смерті. Процес «питання-відповіді» триватиме ціле життя, та для багатьох ці стіни стають благословенними. Бо вперше, споглядаючи історію цього світу з різних точок зору: філософії, Святого Письма, різних культур, традицій, релігій, конфесій, — людина може вільно і відкрито поставити собі запитання: навіщо я живу, якою є моя дорога в цьому світі, Хто і чому створив мене? Цей навчальний заклад відкритий для всіх, і одна з головних його цілей — іти разом до Бога, знайти той шлях, що провадить до Нього, та не загубитися.

Тільки факти

Для зацікавлених — деталі з життя Інституту св. Томи. Отже, він являє собою:

— як будинок — чотири аудиторії та комп’ютерний клас на другому поверсі будинку по вул. Якіра, 13, де також розташовані секретаріат, приймальний кабінет директора та віце-директора. Навпроти секретаріату – кав’ярня, де можна не лише перекусити або піти на каву чи чай, але й гарно поспілкуватися. Є в Інституті і затишний внутрішній дворик, де можна подихати повітрям та трохи відпочити між лекціями.

— як академічна спільнота — більше 200 студентів на всіх відділеннях, яких забезпечують знаннями більше 50 викладачів (з України та з-за кордону);

— як католицький науковий заклад, Інститут використовує одну з сучасних теологічних програм, яка передбачає вивчення не лише повного курсу філософії (тобто стародавньої, середньовічної та новітньої) та основних напрямків в теології, а й лекції та семінари з педагогіки, етики, естетики, логіки, класичних мов (латини, давньогрецької та івриту), космології, соціології, історії християнської культури тощо.

Вивчення теології ділиться класичним на сьогодні чином. Протягом п’яти років студенти засвоюють історію теології, догматику, Святе Письмо (біблістику), Катехизм Католицької Церкви та катехитику, місіологію та пасторальну теологію, канонічне право та біоетику. Ґрунтовно вивчається також моральна теологія та антропологія, екуменічна теологія та теологія Літурігії, соціальне вчення Церкви… Перелік предметів досить багатий для того, щоб студенти не мали часу знудитися, а вільні слухачі без проблем обирали ті три предмети, що цікавлять саме їх.

— як місце духовного зростання, Інститут — це не лише можливість зустріти однодумців та нових друзів, яким небайдуже духовне життя. Це також можливість зустріти Бога у Євхаристії та на сповіді (з допомогою отців-домініканців), на спільній молитві та під час «Субот у св. Томи» — спільних зустрічей на цікаві теми для студентів і не тільки.

Ora et labora — молися та працюй

Отже, студенти в Інституті не тільки вчаться. Тут є місце і духовності, і творчим та організаційним здібностям. Відбуваються реколекції та спільні молитви. Так наука і духовне життя поволі поєднуються, а разом з тим народжується не лише вміння думати, систематизувати та аналізувати проблеми, а й молитися в цих намірах.

Святий Тома, покровитель Інституту, вчив, що голос людського розуму — це також Голос Божий, і ми не маємо права його ігнорувати. Недарма Аквіната називають Ангельським Учителем, а університет у Римі, відданий його опіці, — Angelicum. Саме св. Тома не тільки написав Суму Теології, а ще й класифікував ангелів. У XIII ст., коли жив, працював та вчив цей, до речі, мовчазний домініканець, його ідеї здавалися революційними, як сам Орден Проповідників. Час перевірив справжність цих ідей — вони актуальні й досі. А слідами Ангельського Вчителя сьогодні йдуть багато людей, які прагнуть поєднати у своєму житті віру і розум, «ніби два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини» (Йоан Павло ІІ, «Віра і розум»).

Залишається молитва

Інститут св. Томи намагається забезпечити студентів всім необхідним для духовного та інтелектуального розвитку. Для цього існує бібліотека, де зібрано літературу з історичних, філософських, богословських питань, а також чимало посібників для вивчення іноземних мов. Також функціонує комп’ютерний клас. Є час і для виїздів на природу, де можна посмажити смачненькі ковбаски, було б бажання.

Залишається ще молитва — щоб жодне із зерен, посіяних викладачами та отцями-домініканцями у серця та розум студентів, не пропало марно. Аби кожен студент, пройшовши школу не тільки віри і розуму, а й добра та любові, міг повторити слідом за св. Павлом: «…і горе мені, коли б я не проповідував Євангеліії» (1 Кор. 9,16б).

У матеріалі використано данні з архіву Інституту св. Томи Аквінського та «Парафіяльної Газети».

Більше інформації можна отримати на сайті Інституту it.dominic.ua