Надходить Різдво, і ми вкотре задумуємося над сенсом цієї надзвичайної Події в історії людства та в цілій історії спасіння. Своїми теологічними роздумами про Слово, Яке стало тілом та оселилося між нами, про суть та значення Різдва у нашому житті з нами ділиться о. Петро Балог ОР. Чи збігається язичницьке розуміння Логосу і розуміння Логосу-Слова у св. Йоана Богослова? Читайте нижче.

«Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. (…) І Слово стало тілом, і оселилося між нами…» (Йн 1, 1.14)

В Літургії Урочистості Різдва Христового передбачені три відправи Служби Божої: вночі, зранку і вдень. Під час останньої з цих відправ, тобто 25 грудня протягом дня, читається пролог Євангелія від Йоана, зі своїм знаменитим і водночас глибоким вступом: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (Йн 1, 1).

Цього року починається цикл С недільних літургійних читань. В І неділю Адвенту читаються: Книга пророка Єремії 33, 14-16; І Лист св. ап. Павла до Солунян 3, 12 – 4, 2; Євангеліє від Луки 21, 25-28; 34-36.

Читання першої неділі Адвенту коментує о. Януш Марія Анджеєвський ОР.

Літургійні тексти урочистості Христа-Царя говорять про тріумф Ісуса Христа, тоді як Євангеліє розповідає про його страждання. Може видатися, що між ними є протиріччя. Ці два аспекти, дві сторони свята Христа-Царя можна порівняти з двома сторонами вітражу в готичному храмі: якщо дивитися на вітраж ззовні храму, неможливо зрозуміти, що на ньому зображено. Але якщо подивитися на вітраж зсередини храму, все стає зрозумілим.

Чому існує таке свято? Хіба Сам Христос не відмовився від титулу царя? Хіба після розмноження хлібів, дізнавшись, що люди хочуть зробити Його царем, Христос не віддалився від народу? Однак, коли Пілат спитав Ісуса: «Ти — цар юдейський?», Він відповідає: «Царство Моє не від світу цього» (пор. Йн 18. 33-37). Що ж означає для Христа бути царем?

Одного разу я почув, як люди оцінюють переваги різних монаших орденів. У кармелітів добре молитися, у бенедиктинців – співати, у єзуїтів – працювати. А що доброго у домініканців? Колись говорили, що у домініканців добре вмерти. Щоб попередити можливу реакцію на цю фразу, одразу зазначу: добре померти в Ордені, але не тому, що в ньому трудно жити, а тому, що він завжди був відомий турботою про своїх померлих. У нас, домініканців, віддавна був звичай молитися за тих, хто помер раніше нас. І зараз ми, як і звичайно, збираємося на «подвір’ї померлих» – там, де в минулі часи ховали померлих братів – щоб помолитися словами псалму De profundis («З глибини») за братів, чия річниця смерті припадає на даний день. И це – в доповнення до багатьох повсякденних молитов за померлих.

Традиція святкувати пам’ять всіх святих народилась, подібно як і багато інших звичаїв неподіленої Церкви, на Сході – як спомин всіх мучеників. Вже святий Йоан Златоустий згадує про свято Всіх святих мучеників. Від VI ст. цей звичай вкорінюється і в Західній Церкві. Відзначення пам’яті всіх мучеників звершується спершу, як на і на Сході, в першу неділю після П’ятидесятниці. В першій половині VIII ст. Папа Григорій III розповсюдив спомин на всіх святих, шанованих в Церкві, одночасно перенісши день урочистості на 1 листопада.