Надходить Різдво, і ми вкотре задумуємося над сенсом цієї надзвичайної Події в історії людства та в цілій історії спасіння. Своїми теологічними роздумами про Слово, Яке стало тілом та оселилося між нами, про суть та значення Різдва у нашому житті з нами ділиться о. Петро Балог ОР. Чи збігається язичницьке розуміння Логосу і розуміння Логосу-Слова у св. Йоана Богослова? Читайте нижче.

«Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. (…) І Слово стало тілом, і оселилося між нами…» (Йн 1, 1.14)

В Літургії Урочистості Різдва Христового передбачені три відправи Служби Божої: вночі, зранку і вдень. Під час останньої з цих відправ, тобто 25 грудня протягом дня, читається пролог Євангелія від Йоана, зі своїм знаменитим і водночас глибоким вступом: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (Йн 1, 1).

Саме таким терміном – слово – на більшість мов перекладене грецьке поняття «логос». Звичайно, воно має багато різних значень, наприклад таких як сенс, думка, розум, поняття, принцип, закон, причина, основа, відношення, пропорція, міра, фраза, визначення, роздум, бесіда, аргумент тощо. Тому деякі біблісти вважають, що краще не перекладати грецьке поняття логос, тільки дати в приписі пояснення. Інші ж переконані, що поняття «слово» найбільш відповідне у біблійному контексті тому, що автор хотів сказати, вживаючи поняття «логос». Тим більше, що відповідником у Старому Завіті (хоч і не безпосереднім) є єврейське поняття «дабар», яке найчастіше поєднане зі словом «Бог», тобто слово Боже.

Варто зазначити, що не Йоан перший вжив таке розуміння слова, яке було споконвіку, або яке було у Бога. Про це по-різному говорили ще Геракліт, Платон, потім Аристотель, стоїки, врешті Філон Александрійський. Для них логос був мудрістю і посередником між Богом і світом, через якого Бог все творить. Лише Бог є трансцендентним поза цим видимим світом; Він зовсім неподібний до всього, що ми можемо уявити. Натомість логос, будучи теж трансцендентним, діє також у світі, і є певною мірою іманентним – він все впорядковує, всім керує, живе у всіх людях під видом загальнолюдського розуму і мудрості. Він є душею світу. Бог створив світ за допомогою логосу…

Однак у Йоана Євангеліста наступає свого роду «революція». Цей Логос стає матерією, стає тілом, плоттю: «…і Слово стало тілом, і оселилося між нами…» (Йн 1, 14а). Логос поселяється між нами, людьми, стає одним з нас! Мало того, цей Логос ототожнюється з Особою Божою, з Сином Божим, що підтверджували з одного боку перші Собори Церкви (Єфеський, Константинопольський ІІ), а з іншого – римські папи у своїх листах (св. Діонісій, св. Дамас І, св. Лев Великий) . Ранньохристиянські мислителі, такі як св. Ігнатій Антіохійський, св. Юстин, Климент Александрійський вчили, що Логос ще перед своїм втіленням знаходився по всьому світу у виді мудрості і всього того, що приводило людину до переконання, що існує один добрий Бог, котрий створив світ і людей. Св. Іриней вважав втілення Логосу завершенням довгої серії Його об’явлень в історії людства і в історії спасіння, починаючи від створіння світу.

Поступово виникало багато питань. Яким чином існує Логос? Чим Він відрізняється від Бога Отця? Коли Він з’явився або народився, будучи у вічності? Багато теорій пробували вирішити ці питання, але часто потрапляли у пастку єресей, таких як модалізм (Бог – це одна Особа, яка проявляє себе трьома різними способами) чи адопціонізм (Бог не народив Христа, але всиновив Його). Протиставляючись модалізму, Оріген опрацював концепцію Трьох Божественних Осіб у Єдиному Бозі, а протиставляючись адопціонізму – концепцію відвічного народження Логосу від Отця.

Різдво, яке ми святкуємо тепер, є приходом у світ того відвічного Божого Слова, яким Бог Отець все створив і послав на цей світ, щоб це створіння спасти. Рівний Отцю Син Божий, відвічно Отцем народжуваний, втілений силою Святого Духа, тепер народжуються вже з людини, з Діви Марії, тепер приходить на світ Божий у людському єстві, з тілом і душею, з усім тим, чим характеризується людина, окрім гріха. Марія народжує для світу той Логос, який від початку створював світ і діяв у світі. Людина народжує Бога. Людина стає Богородицею. Логос вибрав природній спосіб приходу на цей світ, єдине втілюючись силою Святого Духа. Залишився Тим самим Сином Божим, але відтепер, після народження, Його вже все менше називатимуть Логос, тому що Його ім’я буде – Ісус Христос, Еммануїл, тобто «з нами Бог» (пор. Мт 1, 23).

Бог завжди був зі своїм людом, але тепер Він з нами розділює людське буття, особисто і натурально, в людському тілі і в людській душі. Не перестаючи бути Богом, почав бути людиною. Не народилася з Марії відмінна від Логосу Особа – це та сама Особа, відвічно народжувана Отцем, але тепер вже з божою і людською природами. Ці дві природи співіснують у Христі, не змінюючись в жодній мірі: божественна природа не змінює людську, а людська не змінює божественну. Ці дві природи не змішуються між собою, творячи якесь нове єство – це справжній Бог і справжня людина одночасно. Ці дві природи не поділили народженого Христа на дві Особи, Особу Бога і особу людини, це далі Одна Особа, Єдинородний Син Божий. Ці дві природи вже ніколи не розлучаться між собою, і коли пізніше Христос воскресне, Він воскресне як Боголюдина, коли вознесеться на небо, вознесеться з нашою людською природою.

Марія народжує Боголюдину, яка має Божественний і людський розум. Як Людина, Ісус Христос говорив, думав, роздумував як ми. Як Бог Він знав усе, що було, що є і що буде. Між Божественним і людським розумом була повна гармонія і співпраця. Дякуючи цьому, Йому не потрібна була віра в Бога Отця, як нам, звичайним людям, тому що Він досконало знав Отця, Він бачив його постійно лицем в лице, навіть після втілення і народження. Марія народжує Боголюдину, Яка має Божественну і людську волю. Як Людина, Христос має ті самі, що й ми прагнення: любові, дружби, щастя, розмови, відпочинку, живлення чи сну. Як Бог, Він має ту саму волю, що і Отець, Який для нас, людей, прагне спасіння. У Христі немає конфлікту між людською волею та Божественною, тому що Він чинить все, що до вподоби Отцю; Він підпорядковує всі свої людські прагнення Божому задуму і Божому плану. Навіть коли приходить почуття страху у людській волі і людському розумі Христа під час страждань, Він хоче щоб не Його воля виконалась (тобто людська), але воля Отця (тобто Божа). А воля Божа – та сама для всіх трьох Божих Осіб, тобто, в даному випадку, людська воля Христа довіряється повністю Його Божественній волі. Тут також, як у випадку з розумом, є повна гармонія між двома волями Христа. Христос є тому вільною людиною, що підпорядковує свою людську волю Божественній, що безмежно довіряє Отцю, знає, що Отець хоче лише добро, добро найвище і найдосконаліше, і підкоритися Його волі означає бути цілковито вільним від усього недосконалого, обмеженого і короткочасного, що характеризує нашу людську волю, якщо вона недовіряє волі Божій і не хоче йти за нею.

Марія народжує Людину, котра, так як і ми, буде відчувати холод, спеку, голод, спрагу, втомленість, біль, страждання, врешті смерть. Але народжує одночасно у тій самій Особі Бога, Який знає серця людські і всі наші задуми, повчає народ Божественною наукою, творить чудеса, виганяє злих духів, зцілює хворих, воскрешає мертвих, відпускає гріхи і врешті – спасає грішників і Сам воскресає з мертвих.

Марія народжує Того, який показав нам Отця. Бог трансцендентний, повністю відмінний від усякого створіння. Його, з огляду на Його природу, неможливо побачити, почути, доторкнутися, відчути, зрозуміти Його суть, осягнути розумом. Коли деяким пророкам і святим до приходу на світ Христа вдавалося почути голос Божий, це було можливе лише за допомогою Логосу, за посередництвом Слова Божого, яке Святий Дух доносив до вибраної людини, до людського розуму і серця, і ця людина могла в певній мірі передати це Боже Слово людською мовою. Так з’явилося Святе Письмо. Якщо десь в Старому Завіті з’являється комусь Бог (теофанія), то це той самий Логос, Син Божий, який діє у світі, і частково, наскільки лише здібна сприйняти людська природа, показує Божество. Однак, «Ніхто й ніколи Бога не бачив» – стверджує Йоан Євангеліст (Йн 1, 18; пор. 1 Йн 4,12). Це є відвічна правда про трансцендентного Бога. Ніхто й ніколи. Абсолютне ствердження. Бог Отець недоступний нашим очам, нашим вухам, нашому дотику, нашому розуму, нашій уяві. Всі ті часткові видіння у Старому Завіті були видіннями Сина Божого.

Але знову у Йоана Євангеліста наступає «революція»: «Єдинородний Син [а дослівно в давньогрецькому оригіналі – Єдинородний Бог], що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Йн 1, 18б). В грецькому оригіналі тут (на місці «представив» – прим. ред.) стоїть дієслово "екзегезато", від якого походить іменник екзегеза, тобто толкування, пояснення – один з основних термінів в біблійних науках. Син Божий перший був екзегетом Отця, Він завжди пояснював людям, хто такий Отець і яка Його воля, починаючи від Адама і Єви, через весь Старий Завіт. Кульмінація цієї екзегези настає в Його втіленні і народженні, в Його словах і вчинках, в Його смерті і Воскресінні, і потім – в Зісланні Святого Духа та супроводі своєї Церкви до кінця віків.

Найбільше радість Різдва полягає в словах пророка Ісаї: «з нами Бог» (Іс 8, 10)! «Коли Бог за нас, хто проти нас?», ствердить пізніше Апостол Павло (Рим 8, 31б). «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав …» (Йн 3, 16а) – Бог у своєму Сині назавжди з нами. Він прагне, щоб і ми були назавжди з Ним.

о. Петро Балог ОР