Вже перебуваючи в римському ув’язненні, тобто в 61-63 роках, св. Павло написав свій наступний лист — до колосян. Він скеровує їх до Бога Отця: «Дякуйте Отцеві, Який зробив вас гідними мати участь у долі святих у світлі» (Кол 1,12). Чудесним даром Божої благодаті є Його вибір, завдяки якому ми входимо в Його світло, в Його Правду.

«Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина» (Кол 1,13). Ісус, об’являючись Савлові на шляху до Дамаску, посилає його, аби відкривав людям очі й відвернув їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога (пор. Діян 26,18). Страшна бо є темрява, в якій ще живе так багато людей.

Павло пише дослівно: «до царства Сина любові своєї» — бо Ісус є плодом Божої любові, є Тим, до Кого ця любов скерована. Ісус є «образом невидимого Бога» (Кол 1,15). Син, будучи справжнім, невидимим Богом, завдяки Втіленню став Богом видимим.

Діалог, який ми називаємо екуменічним, — це діалог між християнами різних конфесій. Його мета — знайти спільні істини віри, сповідування яких могло би стати підставою нашої єдності у Христі. Натомість так званий міжрелігійний діалог — зовсім інша річ. Такий діалог має на меті збудування міжрелігійного миру, але не утворення якоїсь еклектичної релігії, яка б усіх задовольняла.

На жаль, багато теологів — і передусім «християнських», які називають себе релігійними плюралістами, — не погоджуються з такою думкою, вважаючи, що спасіння є в кожній релігії, а тому християнство має «зректися своїх амбіцій бути світовою релігією» та відмовитись від ідеї Ісуса Христа як єдиного Спасителя. Серед таких теологів варто згадати П.Кніттера і Ж.Дюпюї.

«Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого…» (Пс 42, 2-3)

Коли говоримо про Євхаристію, говоримо про любов, від якої більшої немає у світі, тому що ця любов від Бога: «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним». (Ів 3, 16).

Що пов’язує св. Тому Аквінського, св. Августина та цей шалений сучасний світ? Напевно, пошук Бога. Та крім цього, св. Тома, як і весь Домініканський Орден, жив за чернечим уставом св. Августина. Августинці та домініканці і сьогодні реалізують устав великого Отця Церкви. Що він значить у сучасності? Яка теологія нині потрібна людям, і чи мали б Августин та Фома Аквінат що нам сказати сьогодні? З теологом і публіцистом о. Вєславом Давідовським OSA розмовляють о. Маріуш Возняк ОР та Софія Середнянська.

Розмова з о. Олександром Гауке-Ліговським ОР

Які Ваші спогади з років перебігу Собору?

Ми тоді жили в «радянській» Польщі, в умовах майже цілковитої ізоляції від світу. Тому єдиним «вікном», крізь яке можна було принаймні якось зазирнути, що там відбувається на Соборі, були «Tygodnik Powszechny» і видавництво «Znak», де щоразу по завершенні чергової сесії Собору виходила нова книжка. Решта засобів подавали інформацію тенденційно щодо Церкви, відповідно до панівної тоді політики. «Tygodnik Роwszechny» теж було цензуровано, але більш-менш достовірну інформацію він таки друкував. Хоча, наприклад, з повідомлень про перебіг Собору вирізалося всі згадки про сутички зі спостерігачами з Москви.

Якщо бути щирими, то багато хто погодиться: істина, звичайно, одна, але правд багато. Не один християнин нарікає, голосніше чи тихіше, що з амвону чути одне, а «не для преси», в приватних розмовах, — інше, а той, хто проголошує слово Любові, поза Месою може поводитися як антисвідок Христа. Життєва шизофренія здатна вбити християнство, вселити недовіру до проголошуваного слова. І як тоді довести, що Слово Боже є істиною, а вчення Церкви — правдиве?

Євхаристія — від грецького eu-charistia — благо-даріння, вдячність, подяка (eu — добре, благополучно; charis — 1) привабливість, ласкавість, краса; 2) доброзичливість, прихильність; 3) любов, люб’язність; 4) дар; 5) благодаріння, вдячність, подяка.

На аудієнції 16 вересня 2005 р. Папа Бенедикт XVI зустрівся з учасниками конференції «Святе Письмо в житті Церкви». Він виклав там кілька важливих для нас пунктів. По-перше, Святіший Отець нагадав слова, якими розпочинається Догматична Конституція про Боже Об’явлення: «Dei Verbum religiose audiens et fideliter proclamans, Sacrosancta Synodus…». Тобто «Святий Собор, слухаючи побожно Слова Божого і проголошуючи його вірно…» Чому II Ватиканський Собор ставить такі умови?

Це справді основний текст Собору, якщо йдеться про ставлення Церкви до світу. Я погоджуюся з архієпископом Лефевром, що саме тут настав визначальний перелам, але я не погоджуюся з висновками, які він зробив, тобто з виходом із Церкви. Лефевр був аж до тієї міри «католицький», що переступив межу католицькості.